Зовут её святою и привольною,
Страну, где довелось нам с вами жить...
Ещё гостеприимной, хлебосольною
И в бедности так хочется ей быть.
Моя страна... В ней звоны колокольные
Напоминают снова о Тебе.
Люблю, мой Бог, её равнины вольные
И горных речек неустанный бег!
Шумит вода в теснинах и ущелиях,
Чтоб вырваться оттуда на простор,
Но даже там даёшь Ты настроение
Стремить свой взгляд повыше всяких гор.
Ты открываешь планы и пророчества,
Напоминаешь снова о Себе,
Чтоб мог воспеть я (очень-очень хочется!),
Как Ты печёшься о моей судьбе.
Указываешь примеры и прообразы
И в притчах учишь, где Тебя искать,
Чтоб жить в стране, в которой так непросто всё,
Где «Родина» рифмуется и «мать»,
В стране, где о Тебе, «непросто Плотнике»,
Так трудно весть реальную нести
В стране, в которой славят лишь угодников,
Да только вот пророки не в чести.
Леонтий Жидков,
Ульяновск, Россия
Родился и фактически, и духовно на Кавминводах (Россия, Ставрополье). Стихи пишу с юности, несколько раз участвовал в поэтических конкурсах и коллективных сборниках. В 2014 году вышел сборник стихов "Прикосновение"...
В настоящее время живу в Ульяновске, женат сорок один год назад, трое детей, четверо внуков. Несу служение в миссии "GIDEON International" c 1993 года и по сей день. e-mail автора:lezhid@yahoo.com
Прочитано 4006 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
